Крик душі з Бахмута, від якого стине кров у жилах!!!

Сталінград, Маріуполь, Бахмут – цим все сказано. Коли ти бачиш втрати серед своїх пацанів – отримуєш дозу страху, яка рятує твоє життя, досвід від різних варіантів загибелі твоїх побратимів дає розуміння твоїх варіантів дій, вчасне застосування отриманого “досвіду” дає можливість бути одним із тих кому пощастило.

Сидіти днями під мінометом здається мені дуже лайтовим варіантом війни. Наші позиції за день перейшли 4 рази з рук в руки, купа трупів обох сторін лежать пів метра оди від одного, море різної зброї і запах трупу в окопі…

Темрява… розумію, що піді мною у шарі грунту трyп сам вже ним воняю. Чую голос з російським акцентом вихожу з позиції і кидаю в ту сторону Ф-1, насолоджуюсь криком ворога і добиваю його з АКМ) без жалю і вагань…. тільки азарт і бажання вижити

Ми змогли наробити хаосу у їх порядках, поклали елітну російську розвідку, зайняли позиції, але отримали удар з тилу… нас взяли в оточення.

Зі всіх сторон летять кулі, купа поранених, які просять їх дотягнути, але ти розумієш, що або ви загинете разом, або ти виживеш і зможеш допомогти боєздатним. Звуки поодинокої стрілянини, дають розуміти, що ворог добиває твоїх побратимів, але ти з цим нічого не вдієш, ті кого взяли в полон будуть стверджувати, що ти зрадник, бо покинув їх.

Коли я вийшов з бою на зв’язок, то побачив купу смс від знайомих, близьких та рідних, я побачив для кого я дійсно важливий і згадав своїх загиблих побратимів за яких так само переживають рідні люди… вони вже ніколи не зможуть відповісти, ніколи не напишуть, що все добре, їх не поховають найближчим часом, бо ми не змогли забрати тіла

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *